Рекомендації парламентських слухань „Стратегія інноваційного розвитку України на 2010 – 2020 роки в умовах глобалізаційних викликів”

Матеріал з Wiki APITU

Рекомендації парламентських слухань „Стратегія інноваційного розвитку України на 2010 – 2020 роки в умовах глобалізаційних викликів” (Проект)

Зміст 1 Преамбула 2 Рекомендації 2.1 Верховній Раді України: 2.2 Кабінету Міністрів України:

Преамбула

Учасники парламентських слухань „Стратегія інноваційного розвитку України на 2010 – 2020 роки в умовах глобалізаційних викликів”, що відбулися 17 червня 2009 року, відзначають таке: Досвід останніх десятиліть свідчить, що серед основних чинників конкурентоспроможності країн загалом, та національних економік зокрема, визначальним є впровадження ефективних механізмів інноваційної політики, що й забезпечує конкурентоспроможність економіки в стратегічній перспективі. Більшістю держав, які майбутній економічний розвиток власної країни пов’язують із здобутками науки та активними інноваційними процесами, розроблені документи, що визначають концептуальне та стратегічне бачення перспектив інноваційного розвитку економіки країни та формування національної інноваційної системи. Такий документ уперше було розроблено у США, його мають Великобританія, Франція, Німеччина, інші країни ЄС, а також Росія, Білорусь, Казахстан та інші.

Попри всі твердження прихильників неоліберальної теорії, досвід розвинених країн світу підтверджує, що ключова роль у забезпеченні та належному спрямуванні інноваційного розвитку, формуванні національної інноваційної системи, яка сприяє його прискоренню належить державі, яка встановлює стратегічні цілі, забезпечує ресурсну підтримку, включаючи зокрема бюджетне фінансування, податкове стимулювання, кредитну підтримку тощо. Особливу значимість у процесах функціонування національної інноваційної системи має організація та стимулювання процесів оновлення технологій, передачі наукових розробок із сфери одержання знань у виробництво, що досягається за допомогою розвитку системи освіти, ринку інтелектуальної власності, створення інноваційної інфраструктури, фінансового та податкового стимулювання науково-технічної діяльності тощо.

Деякі напрямки та складові інноваційної моделі економічного розвитку України визначені Стратегією економічного та соціального розвитку України "Шляхом європейської інтеграції" на 2004 - 2015 роки, затвердженою Указом Президента України 28 квітня 2004 р. № 493/2004 і Концепцію науково-технологічного та інноваційного розвитку України, затвердженою Постановою Верховної Ради України ще 13 липня 1999 року № 916-XIV.

Однак, на сьогодні самоусунення української держави від стимулювання інноваційних процесів і підтримки високотехнологічних виробництв призвело до вкрай негативних структурних змін в економіці – занепаду високотехнологічних підприємств і домінування низько технологічних сировинних. Цим зумовлене зниження попиту на наукові дослідження і розробки й фактичне згортання інноваційної діяльності в промисловості. В Україні з 1991 року через непослідовність у проведенні науково-технологічної та інноваційної політики та її низьку ефективність закріплюються тенденції до технологічного відставання від розвинених країн світу. Наслідком цього стає зниження конкурентоспроможності національної економіки, гальмування розвитку високотехнологічних галузей промисловості, падіння якості робочої сили. В той же час розвиток національної інноваційної системи, як окремий об’єкт державної політики, стратегічні цілі розвитку, основні засади та функціонування національної інноваційної системи в нормативно-правовій базі відсутні.

Закріплення таких тенденцій може призвести до зростання загроз національній безпеці, вибуття України із числа економічно розвинених країн світу та перетворення її у ресурсний придаток однієї або групи країн - лідерів.

Україна, підписавши Угоду про партнерство і співробітництво з Європейськими співтовариствами 14.06.1994 року, яка набула чинності 01.03.1998 року, та затвердивши Указом Президента України від 11.06.1998 року № 615/1998 "Стратегію інтеграції України до Європейського Союзу", обрала курс на розвиток національної економіки за інноваційною моделлю.

Однак, починаючи з 1991 року в Україні жодного бюджетного року не була виконана, визначена статтею 34 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність», норма щодо забезпечення державою бюджетного фінансування наукової та науково-технічної діяльності у розмірі не менше 1,7% валового внутрішнього продукту (ВВП) України. Типова щорічна цифра бюджетних видатків на науку складала 0,3 – 0,5% ВВП, а сумарно – з усіх джерел – (1.2 – 0,89)%, внаслідок чого наука могла відігравати у суспільстві переважно соціокультурну функцію. Відомо, що економічна функція науки починається з обсягів фінансування більших від 0,9 % ВВП (за умови повного врахування всього об’єму ВВП в статистиці, для України ж, де значна частина ВВП створюється в тіньовому секторі цей показник оцінюється в 1,7% від офіційно зафіксованого статистикою ВВП). На науку з державного бюджету витрачається в 10 разів менше коштів, ніж на держапарат та правоохоронні органи, в той час як, наприклад, в США, навпаки, витрати на науку перевищують в 1,3 рази витрати на держапарат і правоохоронні органи. Навіть в Росії з її великими територіальними розмірами, геополітичними і внутрішніми проблемами цей показник майже вдвічі менший, ніж в Україні.

Зниження рівня фінансування науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт призвело до відтоку з України кваліфікованих наукових та технічних кадрів, занепаду багатьох наукових шкіл, стрімкої деградації матеріально-технічної бази наукових та науково-технологічних досліджень, переважного впровадження в Україні запозичених технологій не найкращої якості, зростання ролі іноземних інвесторів.

Протягом останніх 15 років зростає залучення носіїв нових (наукових) знань українського походження та здобутих ними результатів у сферу інноваційної діяльності сусідніх держав, зменшуються обсяги можливої бази об’єктів інноваційної діяльності в Україні та знижується кількість інноваційно активних підприємств (26% у 1994 році проти 14,2% у 2007 році).

Слід зазначити, що серед країн Європейського Союзу мінімальні показники інноваційної активності мають Португалія – 26 % та Греція – 29 %, але навіть вони у два рази вищі, ніж в Україні. У порівнянні з країнами лідерами, такими як Нідерланди (62% ), Австрія (67% ), Німеччина (69%), Данія (71% ) та Ірландія (74%) розрив з Україною ще більший і складає 3÷4 рази.

Факторами, які перш за все перешкоджали здійсненню інноваційної діяльності, були вартісні, а саме, нестача власних коштів (80,1% обстежених підприємств), великі витрати на нововведення (55,5%), недостатня фінансова підтримка держави (53,7%), високий економічний ризик (41%), тривалий термін окупності нововведень (38,7%), відсутність коштів у замовників (33,3%). Також заважала недосконалість законодавчої бази (40,4%), відсутність попиту на продукцію(16%), відсутність кваліфікованого персоналу (20%), відсутність можливостей для кооперації з іншими підприємствами і науковими організаціями (19,7%), нестача інформації про ринки збуту (17,4%), нестача інформації про нові технології (17,3%).

Зазначений стан є наслідком відсутності стратегії переведення економіки України на інноваційний шлях розвитку, формування національної інноваційної системи, яка забезпечувала б його реалізацію, неналежного використання методів планування на всіх рівнях управління (системного аналізу, прогнозування, оптимізації, програмно-цільових методів управління тощо), недостатнього рівня інноваційної культури працівників органів державної влади.

Як показує досвід розвинених країн світу, вплив інноваційного фактору на економіку має відбуватися шляхом узгодження інноваційної політики з науково-технічною, бюджетно-фінансовою, грошово-кредитною, промисловою та зовнішньоторговельною політикою та за умови досягнення єдності інтересів і встановлення злагоджених стосунків між суспільством, державою, владою, бізнесом та іншими громадськими і науковими інституціями.

Стан розвитку науково-технологічної та інноваційної сфери був неодноразово предметом розгляду Ради національної безпеки і оборони України. Зокрема, за результатами засідання Ради національної безпеки і оборони України від 06.04.2006 року Президент України видав Указ від 11.07.2006 року № 606/2006 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 6 квітня 2006 року «Про стан науково-технологічної сфери та заходи щодо забезпечення інноваційного розвитку України». Одним із завдань, визначених в Указі, була розробка Концепції розвитку національної інноваційної системи та плану заходів щодо її реалізації. Концепція розвитку національної інноваційної системи розроблялася з метою вдосконалення способу організації економіки України, за якого роль головного джерела стійкого економічного зростання відіграють наукові знання та їхнє технологічне застосування, що має забезпечити сталий економічний розвиток та зміцнення позицій України на світовому ринку високотехнологічних товарів та послуг. Однак на сьогодні вона так і не прийнята.

В Україні присутні майже всі ланки господарського механізму, здатного продукувати конкурентоспроможну продукцію. Проблема, як така, сьогодні лежить в площині організації їх ефективної взаємодії з огляду на потрібний державі результат. Основним змістом державного управління інноваційним розвитком стає саме координація злагодженої роботи усіх ланок господарського механізму, налаштованого на продукування конкурентоспроможної високотехнологічної інноваційної продукції. Результатом цього має стати істотне прискорення економічного зростання країни та конкурентоспроможності її економіки.

Таким чином, національна інноваційна система є базовим інструментом реалізації Стратегії. Безперервна трансформація органів державного управління науково-технічної та інноваційною діяльністю та відсутність в наслідок цього виваженої та довгострокової політики, які мали місце за останні півтора десятка років в Україні та в достатній мірі сприяли погіршенню стану інноваційної сфери та інноваційної культури суспільства, стали предметом розгляду на парламентських слуханнях «Національна інноваційна система України: проблеми формування та реалізації», які відбулися у Верховній Раді України 20 червня 2007 року.

Учасники парламентських слухань зокрема зазначали, що в Україні наявні:

• неузгодженість законодавства в інноваційній сфері, насамперед з корпоративним, інвестиційним, податковим, соціальним законодавством, відсутність супроводження прогресивних норм законів відповідними підзаконними актами, які б забезпечили їх практичне введення в дію;
• непослідовність дій держави щодо підтримки суб’єктів інноваційної діяльності;
• значне зниження інноваційної активності підприємств та загальне погіршення інноваційної культури суспільства;
• неефективність механізмів правового захисту інтелектуальної власності;
• до цього часу так і не створено належної системи прогнозування науково-технологічного та інноваційного розвитку;
• при прийнятті законів України про державний бюджет на поточний або наступний роки, набула поширення практика ігнорування законодавства, або призупинення дії статей законів, які стосувалися фінансової підтримки інноваційної діяльності (в т.ч. і окремих положень Закону України „Про інноваційну діяльність”, „Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків” тощо).

Інноваційний розвиток в Україні стримують, зокрема, такі системні чинники:

• відсутність прийнятих на довгостроковий період стратегій сталого, соціально-економічного, науково-технологічного, інноваційного розвитку країни та пов’язаною з ними послідовної зовнішньої та внутрішньої економічної політики;
• незавершеність процесів перерозподілу власності: набуття власності шляхом приватизації домінує над іншими можливими економічними механізмами, в тому числі тими, що пов’язані з капіталізацією одержаного прибутку;
• сформованість світового ринку високотехнологічних товарів і послуг, на якому Україна, як суб’єкт, має підтримувати свою присутність;
• тяжіння в управлінні інноваційною сферою до галузевих засад, натомість, необхідності системного і послідовного впровадження функціональних принципів.

Таким чином, поточна ситуація в інноваційній сфері робить нагальною розробку такої державної політики, яка б забезпечувала розширене відтворення об’єктної бази інноваційної діяльності та незворотній вплив інновацій на прискорене економічне зростання країни.

У зв’язку з цим головним завданням є консолідація зусиль законодавців, урядових, наукових, бізнесових кіл суспільства на оптимальному комплексному вирішенні методологічних, стратегічних і тактичних проблем формування національної інноваційної системи, виробленні стратегії інноваційного розвитку України в умовах глобалізаційних викликів, що дає змогу відкрити перспективи для впровадження інноваційної моделі розвитку країни, забезпечити її конкурентоспроможність.

Рекомендації

З метою реалізації першочергових заходів з формування та реалізації стратегії інноваційного розвитку України, рекомендувати:

Верховній Раді України:

1.Схвалити в основному проект Стратегії інноваційного розвитку України на 2010 – 2020 роки в умовах глобалізаційних викликів.

2.Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти доопрацювати його, з урахуванням зауважень і пропозицій, що надійшли від міністерств і відомств, облдержадміністрацій, наукових установ, а також висловлених під час обговорення на слуханнях, та внести його на розгляд Верховної Ради України для прийняття як закону.

3. Прискорити розгляд проектів Законів України:

• “Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні” (реєстр. номер № 2502 від 16.05.2008),
• “Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки” (реєстр. номер № 0937 від 23.11.2007),
• “Про внесення змін до Закону України “Про науково-технічну інформацію” (реєстр. номер № 3303 від 20.10.2008),
• “Про внесення змін до Закону України “Про інноваційну діяльність” (реєстр. номер № 3337 від 06.11.2008),
• “Про внесення змін до Закону України “Про наукову і науково-технічну діяльність” (реєстр. номер № 3015 від 25.07.2008),
• “Про наукові парки”, (реєстр. номер № 0956 від 23.11.2007),
• “Про індустріальні (промислові) парки” (реєстр. номер № 3071 від 27.04.2009),
• “Про внесення змін до Закону України “Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків“ (реєстр. №2751 від 10.07.2009, растр. №4589 від 03.06.2009).

4. Розглянути питання щодо створення при Верховній Раді України Консультативної ради з питань формування та реалізації національної інноваційної системи.

Кабінету Міністрів України:

1. Забезпечити під час підготовки проектів Державного бюджету України на 2010 рік та наступні роки виконання положень Законів України “Про наукову і науково-технічну діяльність”, “Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій”, “Про інноваційну діяльність”, «Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків» та постанов Кабінету Міністрів України від 07.05.2008 № 439 “Про затвердження державної цільової програми розвитку системи інформаційно-аналітичного забезпечення реалізації державної інноваційної політики та моніторингу стану інноваційного розвитку економіки”, від 11 вересня 2007 р. № 1118 “Про затвердження Державної програми прогнозування науково-технологічного розвитку на 2008–2012 роки”. від 14 травня 2008 р. № 447 “Про затвердження Державної цільової економічної програми створення інноваційної інфраструктури в Україні на 2009-2013 роки”.

2. Вжити заходів щодо підвищення ефективності та розширення застосування інструментів державної підтримки інноваційної діяльності через механізми: надання грантів; пряме інвестування; надання фінансових гарантій; стимулювання участі комерційних банків в інвестуванні інноваційної діяльності; надання нефінансових послуг та інших видів нефінансової підтримки; надання державного замовлення на розроблення найважливіших новітніх технологій за пріоритетними напрямами розвитку науки і техніки та розвиток матеріально-технічної бази наукової та науково-технічної діяльності.

3. Вжити заходів для забезпечення більш повного використання можливостей і переваг програмно-цільового підходу до управління інноваційним розвитком економіки, шляхом істотного вдосконалення порядку формування державних науково-технічних та інноваційних програм, організації конкурсного відбору програм, що одержують підтримку держави, запровадження ефективних механізмів управління ходом реалізації програм. Спираючись на можливості Національної академії наук України, всього науково-технологічного потенціалу країни, організувати науково-методичний та інформаційно-аналітичний супровід діяльності вищих органів державної влади України по реалізації «Стратегії інноваційного розвитку України на 2010 – 2020 роки в умовах глобалізацій них викликів» з використанням сучасних інформаційно-комунікативних технологій та методології ситуаційних центрів підтримки прийняття рішень.

4. Опрацювати питання податкового стимулювання суб’єктів господарювання, які: використовують частину свого прибутку на фінансування витрат, пов’язаних з науковими дослідженнями і науково-технічними розробками; спрямовують власні кошти на підвищення кваліфікації і перепідготовку наукових кадрів; надають спонсорську допомогу вищим навчальним закладам, які здійснюють наукову і науково-технічну діяльність.

5. Вжити заходів щодо визначення можливостей державної підтримки та перспектив організації виробництва на території України конкурентоспроможної інноваціної продукції шостого технологічного укладу (нано-, біо-, інформаційно-телекомунакаційні-, CALS-технології) за такими напрямими: мікроелектроніка; транспортні засоби з гібридними двигунами; високоефективне сільськогосподарське виробництво; комп'ютеризоване медичне обслуговування; альтернативні джерела енергії та енергозберігаючі технології; інтелектуальна мобільна робототехніка.

6. Вжити заходів щодо розвитку інформаційно-аналітичного забезпечення інноваційного розвитку шляхом:

• розвитку системи державного статистичного спостереження у сфері науково-технічної та інноваційної діяльності, ґрунтуючись на показниках і стандартах, що використовуються в ЄС та ОЕСР;
• розвитку системи науково-технічної та патентно-ліцензійної інформації з максимальним використанням можливостей мережі Інтернет;
• удосконалення системи оцінювання наукових робіт фундаментального спрямування;
• створення постійно діючої системи прогнозування науково-технологічного та інноваційного розвитку із залученням до формування прогнозних оцінок широкого кола науковців, спеціалістів промисловості і сільського господарства, представників громадськості, налагодити систематичне інформування суспільства про перспективні напрями науково-технологічного та інноваційного розвитку, визначені в результаті прогнозно-аналітичних досліджень.

7. Створити умови розвитку інноваційної інфраструктури в Україні розвитку інноваційних бізнес-інкубаторів, центрів інноваційного розвитку, центрів трансферу технологій та інших організаційних форм інфраструктурного забезпечення інноваційної діяльності, які поєднують науку, виробництво та бізнес, в тому числі шляхом надання державної підтримки.

8. Вжити заходів щодо забезпечення дієвості державного управління науково-технологічним та інноваційним розвитком, удосконалення його структури, забезпечення координації дій всіх без винятку органів виконавчої влади і посилення їх відповідальності (і перш за все – відповідальності конкретних посадових осіб) за реалізацію «Стратегії інноваційного розвитку України на 2010 – 2020 роки в умовах глобалізацій них викликів» та визначених державою пріоритетних напрямів розвитку науково-технологічної та інноваційної діяльності.

9. Вжити заходів щодо:

• модернізації вищої освіти, розширення автономії вищих навчальних закладів з навчальної, наукової та фінансово-господарської діяльності;
• оптимізації мережі вищих навчальних закладів; створення укрупнених регіональних університетів, перетворення їх в потужні освітньо-науково-інноваційні центри;
• зміни підходів до формування державного замовлення на підготовку фахівців з вищою освітою, у тому числі і на підготовку кадрів вищої кваліфікації з питань інноваційної діяльності (менеджменту, маркетингу, фінансів, комерціалізації); створення єдиного наукового та навчально-* методичного механізму підготовки кадрів для інноваційної сфери;

державної підтримки молоді, яка проходить навчання та стажування в провідних зарубіжних університетах і дослідницьких центрах з напрямків інноваційної діяльності;

• удосконалення освітньо-наукової інфраструктури та системи проведення фундаментальних і прикладних наукових досліджень у вищих навчальних закладах, впровадження наукових результатів у навчальних процес;
• всебічної підтримки наукової та науково-технічної діяльності стосовно подальшого розвитку науки у провідних вищих навчальних закладах, оновлення їх матеріально-технічної бази, зокрема шляхом забезпечення сучасним високовартістним обладнанням, розвиток структури інноваційної діяльності та трансферу технологій для впровадження науково-технічних розробок.

10. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, обласним, Київській і Севастопольській міським радам, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській і Севастопольській міським державним адміністраціям відповідно до законодавства в межах повноважень активізувати діяльність щодо розробки та формування регіональних інноваційних систем, виконання науково-технічних та інноваційних програм з реалізації пріоритетних напрямів інноваційної діяльності, створення фінансово-кредитних установ, технологічних парків, інноваційних фондів, технополісів, наукових парків тощо.